Культурно-специфічні психічні розлади
14.06.2019 | Комментарии: 0

В сучасній етнопсихіатрії поширена думка, що шизофренія є хворобою цивілізації. Головна причина хвороби, згідно з цим поглядом, полягає у нездатності сучасного суспільства задовольнити потреби особистості в усамітненні та спілкуванні.

Під егідою Всесвітньої організації охорони здоров’я була досліджена поширеність і симптоматика шизофренії в 9-ти країнах (Великій Британії, Данії, Індії, Колумбії, Нігерії, США, Чехословаччині, на Тайвані, в країнах колишнього Радянського Союзу). Було виявлено, що у хворих із країн, що розвиваються, перебіг хвороби має легші форми і довші періоди ремісії, ніж у хворих із високоіндустріальних держав. Пацієнти у Колумбії, Індії та Нігерії одужували швидше, ніж хворі у Великій Британії, СРСР та США.

Шизофренія краще лікується там, де люди, чуючи голоси в голові, сприймають їх не як розщеплення свідомості, а як містичний досвід. Таким чином — менше стресу, легший курс, сприятливіші прогнози.

Дослідження демонструють, що культура впливає не тільки на відношення пацієнтів до своєї хвороби, але і на те, яким чином протікає хвороба – доходить до того, що деякі синдроми та стани виступають культурно-специфічними. Людина може діяти всупереч усім нормам та цінностям, які є еталонними в певній спільноті, проте залишатися цілком нормальною психічно.Сьогодні навіть визначення розладу, саме як розладу, є проблематичним: те, що виглядає як хвороба в одній культурі, в іншій може вважатися «одержимістю» або «даром спілкування з вищими силами».

У великому дослідженні 2015 року антрополог зі Стенфорду Таня Лурманн і її колеги порівняли сприйняття людьми з шизофренією із США, Гани та Індії своїх слухових галюцинацій. Американці здебільшого сприймали голоси як вторгнення ззовні, порушення своєї ментальної недоторканності, у той час як у ганців й індійців складалися із голосами позитивні відносини: індійці описували грайливі та доброзичливі голоси, ганці чули Бога.

Відмінності пов’язані також з тим, що культури проявляють різний ступінь терпимості стосовно деяких симптомів. Так, у традиційних культурах Нігерії «голоси», тобто слухові галюцинації, не вважають за щось анормальне. У США щороку госпіталізують близько 10 тис. осіб з психічними порушеннями, у Панамі — 121 людину, у Фінляндії — 99, у Бірмі й Танзанії — 1 людину на рік. Такого роду дослідження вносять величезний вклад в лікування шизофренії. Наприклад, було виявлено: доброзичливість «голосів у голові» дозволяє обрати м’якіший курс лікування та дає надію на швидкий ефект.

Коли ми хворі, то запускаємо процес інтерпретації симптомів, присвоєння їм значень. Ми оцінюємо серйозність розладу та (як правило, після обговорення з родиною і друзями) масштаби проблеми, вирішуючи, як її назвати і як на неї реагувати. Ці інтерпретації можуть ґрунтуватися на самих різних системах норм і символів, заданих культурою. Більше того, такі культурно обумовлені інтерпретації підказують нам, як слід діяти, коли ми хворі, як переносити страждання, як діагностувати та лікувати хворобу, як ставитися до життєвих проблем, які раптом виникли через це, і як справлятися з ними.

Сприйняття пацієнтами власних симптомів обумовлено тими чи іншими символічними системами, тому і передбачувану ефективність лікування слід оцінювати в культурному контексті. Такий напрямок думок є найбільш доречним у психіатрії, де емоційні переживання становлять суть проблеми і де природа захворювання особливо невловима.

Дослідження з вивчення симптомів депресії, проведені ВООЗ у чотирьох країнах (Канаді, Швейцарії, Ірані та Японії) виявило міжкультурні відмінності: депресія набуває переважно афективної форми в культурах із розвиненою об’єктивною орієнтацією (тобто в індивідуалістських культурах). Представники цих культур скаржаться переважно на відчуття самотності й ізоляцію. Для членів суб’єктивних (колективістських) культур характерні соматичні скарги, наприклад, на головні болі.

У східних суспільствах та інших (чим далі від заходу) культурах депресія і дисфорія не тільки інтерпретуються інакше — вони являють собою принципово інші форми соціальної реальності. Психіатрія Сполучених Штатів з її переважно науковим підходом, як правило, виходить із передумови, що єдине джерело депресивних розладів у всьому світі — біохімічна патологія. Подібна точка зору панує всупереч «красномовним даним, згідно яким не існує такого явища, як депресія виключно з біологічних причин». Не менш правдоподібно звучить і твердження, що конфлікти з зовнішнім світом змінюють нашу біохімію, породжуючи депресію, і тим самим являють собою її першорядну причину.

Відсутність радості — головний критерій депресії в Сполучених Штатах, ніхто не сприйме за проблему, наприклад, в буддійських культурах — припустимо, на Шрі-Ланці. А в багатьох мовах слів для позначення тривоги та депресії просто не існує.

 

До культурно-специфічних психічних розладів відносять хікікоморі — психічне захворювання, що надзвичайно поширується Японією. Людина відмовляються виходити зі свого будинку протягом кількох місяців; нічого не робить, сидить в кімнаті і дивиться в стелю або в екран комп’ютера. У деяких людей проявляються риси, характерні для обсесивно-компульсивного розладу. Вони купують в квартиру масу непотрібних речей, можуть заподіювати собі шкоду, різати себе. Раніше психологи були впевнені, що хікікоморі стають тільки підлітки, але вже зараз середній вік хворих — 32 роки, а стаж самоізоляції у деяких може доходити і до 20-ти років. 80% — чоловіки. Медики так і не змогли чітко пояснити причини виникнення цього захворювання. Навколо хікікоморі дуже багато плутанини, тому що навіть сама жертва цього захворювання не може описати всі свої симптоми.

Сьогодні в Японії та у світі нараховують до 1 млн хікікоморі, все частіше говорять про поширення явища і в інших країнах, зокрема США. Проте є думка, що ці цифри занижені, адже затворники відмовляються йти на контакт і відповідати на питання працівників статистичних служб. Небажання спілкуватися з оточуючими складно однозначно назвати хворобою, проте тривала «інфантильна та антисоціальна поведінка» може привести до серйозних наслідків та самогубства. Хлопці хікікоморі часто розумні, але замкнуті. Вони не приймають цінності суспільства і намагаються відгородитися від нього, в своєму ж світі вони відчувають себе комфортно.

Все гостріше для жителів Японії постає «проблема 2030 року». Вважається, що приблизно в цей час батьки нинішніх хікікоморі помруть, а ті не зможуть повернутися в суспільство через занадто великого стажу ізоляції. Останнім часом проходить чимало експериментів, які націлені на допомогу затворникам, яка відмовляється спілкуватися з іншими людьми і взаємодіяти з суспільством.

Нервова анорексія — хвороба, притаманна лише західній цивілізації, охоплює багатьох дівчат і молодих жінок у віці від 13 до 30 років. Цього захворювання не виявлено у країнах третього світу. Психічні розлади виявляються у спотворенні образу власного тіла, страху зайвих кілограмів, що призводить до відмови від їжі й серйозної — інколи незворотної — втрати ваги. Серед можливих причин цієї хвороби називають гонитву за ідеалом, яким у сучасній західній культурі є дуже худорлява фотомодель, а також моду на «хлопчачий» одяг, взуття і зовнішність.

 

Серед менш поширених, але не менш відомих культурно-специфічних розладів називають:

«Бігучий амок» — хвороба, в яку вірять вихідці з Малайзії, Пуерто-Ріко і Філіппін. Людина, яка страждає від «бігучого амоку», демонструє жорстоку та непередбачувану поведінку й може навіть накласти на себе руки. У традиційній медицині захворювання «бігучий амок» вважається суто психічним розладом. Вважається, що поява хвороби є наслідком ізоляції корінних племен від соціуму, і крім цього, все посилюється через їхні духовні переконання. Більшість пацієнтів накладають на себе руки або вбивають когось іншого.

Лата (спостерігається серед корених жителіі Малайзії та Індонезії). Симптоми: реакція переляку і подальша наслідувальна поведінка, яка включає ехолалію (повторення сказаного іншим); ехопраксію (повторення дій іншого); автоматичну копролалію (імпульсивне проголошення нецензурних слів). У більшості випадків розладу передує раптовий стрес. Антрополог і психіатр Г. Мерфі висунув припущення про походження лата і зв’язку цього захворювання з культурними факторами. На його думку, певні методи дитячого виховання у культурах цих країн роблять корінних жителів схильними до гіпернавіюваності, яка потім пов’язується зі статевою функцією.

Вігпіко, або віндиго — хвороба канадських індіаців, яка проявляється у відразі до звичайної їжі, почутті депресії й неспокою, схильності до вбивств і канібалізму. Місцеві жителі вірять, що причина хвороби — в одержимості духом вітіко (гігантського чудовиська, яке поїдає людей). Розлад може призвести до суїцидальних спроб із метою уникнення дій, продиктованих канібальськими намірами. Антропологи причиною хвороби вважають крайню форму страху голодної смерті.

Публокток (pibloktog) або піблокто, називається також «арктична істерія» — визначається як культурно-специфічний дисоціативний розлад, виражений у мимовільному виникненні істеричних реакцій, що зустрічається в різних культурах. У 1894 році дослідник Арктики Жозефіна Пірі вперше описала арктичну істерію. Від неї страждали жінки народу інуїтів: після недовгого похмурого мовчання вони, без жодних на те причин, починали кричати та плакати, зривати з себе одяг та вибігали в морозну темряву. Арктична істерія може тривати годинами, поки людина не впаде без сил, впадаючи у глибокий сон; після того, як вона приходить до тями, то нічого не пам’ятає про своє божевілля та швидко йде на поправку. Публокток розглядають як своєрідний психосоціальний прояв культурних страхів, стресів і тривог в результаті зіткнення цивілізацій.

Сусто — безсоння, апатія, депресія, занепокоєння, яке охоплює жителів високогір’я Анд, найчастіше дітей. За місцевими повір’ями, хвороба виникає внаслідок контакту людини з надприродними силами (оком диявола), що призводить до втрати душі. Дослідники ж співвідносять сусто з гіпоглікемією — хворобою, спричиненою нестачею глюкози в крові, але не заперечують й ваги чинників культури. Зокрема, Ків зауважує, що сусто — це культурно значущий синдром тривожної істерії, який дає змогу хворому отримати визнання. Розвиток сусто у дітей зумовлено відчуттям ненадійності становища і страхами, пов’язаними з покинутістю, особливо за частих переїздів чи поїздок батьків.

Коро (інколи ще називають шук янг (shook yong) спостерігається у жителів китайського походження у Південно-Східній Азії та Гонконзі. У чоловіків цей розлад зумовлює сильний страх, пов’язаний з ідеєю, що їхній статевий орган поступово западає всередину тіла. У жінок воно може проявлятися у вигляді страху, що їхні груди стискаються або втягуються всередину. Однак переважно на цей розлад хворіють чоловіки.

Зар — змінений стан свідомості, який спостерігається серед ефіопських іммігрантів в Ізраїлі. Віра в одержимість духами зар поширена в Африці й виражається в мимовільних рухах, аутизмі й незрозумілому мовленні.

Вакама — конструкт новозеландських маорі, який включає у себе сором, самозневажання, почуття неповноцінності й неадекватності, зневіру у власних силах, сором’язливість, надмірну скромність й відчуженість. Цей конструкт не має точного еквіваленту в європейському й американському суспільствах.

«Опущення серця» — це стан дистресу, поширений у культурі пенджабців. Він проявляється у вигляді фізичних відчуттів у ділянці серця або грудей і, як вважають, зумовлений сильною спекою, виснаженням, хвилюванням або соціальним неуспіхом. Він має певні характеристики депресії, але також нагадує серцево-судинне захворювання.

Синдром біженця або «Uppgivenhetssyndrom» — дивна хвороба, яка зачіпала тільки дітей-біженців з колишніх радянських або югославських держав, які жили в Швеції. Виходячи з декількох випадків цього захворювання, симптоми у дитини розвиваються раптово та швидко. Вони проявляються тоді, коли він розуміє, що його збираються повернути до його рідної країни. Дитина відмовляється рухатися, розмовляти та їсти. Все що вона робить, це лежить на ліжку. Добре задокументований випадок двох сестер з Республіки Косово. Одного дня старша дівчинка просто перестала ходити, коли дізналася, що її сім’я повинна була переїхати. Незабаром до неї приєдналася і молодша. Сестри перебували в коматозному стані протягом двох років. Відомо, що більшість дітей повертається до нормального життя тільки після того, як від’їзд різко скасовується, і всі залишаються вдома. Але, незважаючи на це, дітям потрібно кілька місяців для одужання. В іншому добре задокументованому випадку хлопчик провів більше трьох місяці в ліжку після того, як його родина мала покинути країну. Дитина «прокинулися» лише тоді, коли було прийнято рішення залишитися в Швейцарії.

Ці й інші етнічні психози мають характерні риси, інтерпретація яких можлива тільки з огляду на культуру, яка їх породила. Етнічним психозам немає місця у класифікації психічних розладів, прийнятій у сучасній психіатрії, їх також не можна діагностувати за допомогою клінічних методів дослідження.

Культура формує нас і нашу особистість, тому не дивно, що вона впливає і на те, як проявляються емоції, стрес і психічні розлади. Це вносить деяку плутанину в сучасну психологію та психотерапію. Все частіше практикуючі лікарі говорять про мінуси стандартизації. Для ефективного догляду за пацієнтами потрібно щось значно ширше та гнучкіше — такі моделі надання медичної допомоги, що враховували б особливості сотень різних культур. Для психіатрів і психологів походження пацієнта і його приналежність до тієї чи іншої культури повинні стати невід’ємною частиною анамнезу. А якщо взяти до уваги те, що кожен окремий пацієнт сприймає культуру по-своєму, мова йде про суперперсоналізовану психіатричну допомогу.

 

Ольга Ахметова

 

Список використаних джерел

  1. Всесвітня організація охорони здоров’я. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.who.int/ru/news-room/fact-sheets/detail/психические-расстройства
  2. Данилюк І. В. Етнічна психологія як галузь наукового знання: історико-теоретичний вимір: Монографія / І. В. Данилкж. — К.: “САММІТ-КНИГА”, 2010. — 432 с. — Бібліогр.: 376-431 с.
  3. Деверо Дж. О работах Джорджа Деверо / Дж. Деверо // Личность, культура, этнос : современная психологическая антропология / |под общей ред. А.А. Велика|. — М. : Смысл, 2001. — С. 134-173.
  4. Дэвид А. Карп. Сто лиц депрессии: почему во всем мире психические расстройства переживаются по-разному. URL: https://daily.afisha.ru/relationship/11194-sto-lic-depressii-pochemu-vo-vsem-mire-psihicheskie-rasstroystva-perezhivayutsya-po-raznomu/ (дата обращения: 14.04.2019).
  5. Патаки Ф. Социально-психологические факторы изменений, происходящих в Венгрии / Ф. Патаки // Психологический журнал. — 1991. — Т. 12. — № 5. — С. 108-119.
  6. Психология. А-Я. Словарь-справочник / Пер. с англ. К. С. Ткаченко. — М.: ФАИР-ПРЕСС. Майк Кордуэлл. — 2000.
  7. How culture shapes your mind — and your mental illness. By Linda Rodriguez McRobbie. — November 28, 2018. URL: https://www.bostonglobe.com/ideas/2018/11/28/how-culture-shapes-your-mind-and-your-mental-illness/sMlhWP5LGSOvQAFd83I3qN/story.html (дата обращения: 14.04.2019)
  8. Kiev A. Transcultural psychiatry /A. Kiev. — New York: Tree Press, 1972. — 223 p.
  9. Murphy H. B. M. Culture and schizophrenia / H. B. M. Murphy // Culture and Psychopathology [in lhsan Al-Issa (ed.)]. — Baltimore, MD: University Park Press, 1982. — P. 229-249.
  10. Pfeiffer W. Culture-bound syndromes / W. Pfeiffer // Culture and Psychopathology I in lhsan Al-Issa (ed.)|. — Baltimore, MD: University Park Press, 1982. — P. 201-228.

 

 

Написать ответ